.RU

Уже із зародженням фольклористики як науки виникло питання класифікації

Уже із зародженням фольклористики як науки виникло питання класифікації
зібраного матеріалу, зведення його до належного порядку. Жанрова система, терміно-
логія на її означення формувалася впродовж ХІХ – початку ХХ ст. І хоча саме поняття
“система жанрів” у більш широкому значенні уведено у фольклористику значно пізні-
ше (в середині ХХ ст.) [1, c. 308], все ж його можна застосовувати і до досліджу-
ваного періоду, оскільки в той час науковці торкалися питання систематики жанрів.
До того ж поняття системи фольклорних жанрів охоплює й класифікацію, хоча
повністю до неї не зводиться. Як зазначають автори “Словника наукової й народної
термінології”, тільки з урахуванням побутового і суспільно-естетичного функціону-
вання, динаміки система фольклорних жанрів може бути успішно осмислена як
важливий момент дослідження [1, с. 308].
Фольклорні жанри – це історично обумовлені типи творів, у яких поєднуються в
одне системне ціле формальні, смислово-змістові, морфологічно-структурні, стиліс-
тично-поетичні, функціональні та інші особливості. Будь-яка система – явище істо-
ричне; вона виникає, розвивається, видозмінюється у тісному зв’язку з іншими
суміжними системами. Категорія уснопоетичних жанрів проходить у своєму побуту-
ванні через стадії початкового формування, активної життєдіяльності і згасання, але
не зникнення. Як відомо, на зміну одним жанрам приходять інші, виникають новотво-
ри у зв’язку з суспільними, економічними чи побутовими причинами. Вони знаходять
відповідне місце у системі жанрів певного періоду розвитку фольклористики.
Принципи жанрової диференціації особливо широко застосовували дослідники
під час видання збірників уснопоетичних творів. Насамперед це стосується Науко-
вого товариства імені Шевченка, членів Етнографічної комісії, в едиційній справі
котрих було засновано серійні випуски фольклорних матеріалів. У першому томі
“Етнографічного збірника” (1895) Іван Франко подав класифікацію оповідних жанрів.
До нього спробу наукової систематизації народної прози зробив Михайло Драгоманов
у збірнику “Малорусские народые предания и рассказы” (1876). Вона була викорис-Система фольклорних жанрів в українській фольклористиці... 133
тана у виданнях Бориса Грінченка, Василя Кравченка, Миколи Левченка та ін. У
публікаціях Етнографічної комісії послуговувалися концепцією І. Франка. Саме він
розробив і науково обґрунтував класифікацію оповідних жанрів українського фольк-
лору, в основу якої поклав літературні форми. І. Франко виокремив “казку, легенду,
новелу, фацецію (анекдот), оповідання міфічні, оповідання про особи, події та місце-
вості історичні, байки звірячі, притчі та апологи”. До того ж учений побіжно натяк-
нув на малі фольклорні жанри, – приповідки, “образові обороти мови, примови та
формули” – твори, що стоять на межі між поезією і прозою [18, с. 5].
Згідно з його поглядом, казка – це оповідний твір, у якому “дійсність перемішана
з чудесним елементом”, а новела – “без примішки чудесного елемента, основана на
тлі побутовім, часто перейнята тенденцією соціальною, зрідка національно-політич-
ною або церковно-конфесійною”. До “байок звірячих” І. Франко відносив “короткі
оповідання морального або дидактичного змісту, в яких героями виступають звірі або
інші неодушевлені річи”. Можна сказати, що, йдучи за І. Франком, для означення
жанрових різновидів казок тоді найчастіше послуговувалися дефініціями “казка”,
“новела”, “байка”. Під казкою розумілись чарівні (фантастичні) народі твори, а під
“байкою” – казки про тварин. До речі, у побуті часто терміни “байка” і “казка”
вживалися як синоніми, що й тепер ще спостерігається у західних областях України.
Стосовно новели, варто мати на увазі, що у цей термін на зламі ХІХ-ХХ ст.
вкладалось широке коло понять. Уперше в українській фольклористиці І. Франко, за
ним Володимир Гнатюк дали характеристику народним новелам, вважаючи їх
найпоширенішим уснопоетичним жанром, що відрізняється від інших видів народної
прози реалістичністю зображуваних подій та відзначається певною сталістю форми і
стилю. Дослідники підкреслювали, що новели – один із найдавніших жанрів, який
побутував у різні часи, твориться нині і буде творитися надалі. З цього приводу
В. Гнатюк, зіставляючи казки й новели, підкреслив, що нові казки не творяться, “а що
найбільше, можуть повставати нові комбінації старих мотивів… Найважніша, одначе,
прикмета новел, яка відрізняє їх рішуче від казок, се їх реальність. Ус і вони
зачерпнені з реального побуту і основані на нім в цілости” [7, с. ІХ-Х].
Широке розуміння дослідниками поняття новели підтверджують збірники, де під
рубрикою “новели” подавали казки, власне оповідання, небилиці тощо [див. 2; 7].
Таку думку поділяють деякі сучасні дослідники народної прози. Зокрема Степан Ми-
шанич, крім того, зазначає, що між термінами “новела” й “оповідання” І. Франко та
В. Гнатюк проводили межу, проте часто вважали їх синонімами [15, с. 26]. Тому одно-
стайного трактування поняття новели й досі серед науковців немає: одні вважають,
що під цим терміном треба розуміти лише народні оповідання чи соціально-побутову
казку, інші розрізняють казки-новели та соціально-побутові казки, підкреслюючи
їхній органічний зв’язок [15, с. 27]. У сучасній українській фольклористиці прийнято
виділяти три основні жанрові різновиди казок: чарівні (або фантастичні), казки про
тварин і соціально-побутові (або новелістичні). Термін “новела”, насправді ж, випав
із широкого наукового обігу фольклористів порівняно з вживанням його на початку
ХХ ст., а він усе-таки мав би зайняти відповідне місце у системі уснопоетичних
жанрів.
Щодо народних легенд, то в українській фольклористиці другої половини ХІХ ст.
її жанрово-тематичні параметри обмежувалися християнсько-релігійними віруван-
нями. Цікаві спостереження з приводу цього висловив І. Франко. Він уважав, що в
легендах “дійсність… перемішана з чудесним, але взятим з обсягу виображінь і віру-
вань церковно-релігійних”. Франкова концепція дійсності в легендах була підтримана134 Ганна СОКІЛ
значною частиною вітчизняних дослідників усної народної словесності. Вона закла-
дена у збірниках, що їх упорядкував В. Гнатюк [3]. Останній уважав легендами
“фантастичні оповідання, оперті на основах християнської віри”. Аналогічну думку
В. Гнатюк висловив у низці своїх праць [5; 6]. Солідарним зі своїми попередниками
був і Філарет Колесса, котрий визнавав головною її рисою “церковно-релігійний
підклад” [14].
Підходи до дефініції легенди ґрунтувалися значною мірою на етимологічному
принципі. Між первісним поняттям легенди і тим, яке вкладали в нього дослідники,
існувала як подібність, так і відмінність. Подібними вони були в ідейно-змістовому
плані, тобто мали християнсько-релігійний субстрат, однак кардинально відрізнялися
за функціональним призначенням, оскільки уснопоетичні народні зразки не відпо-
відали церковним канонам.
Поняття переказу, як і легенди, в українській фольклористиці також довгий час
звужувалося до певних змістових меж. Спочатку сюди зараховували майже всю
неказкову прозу, яка базувалась на будь-якому вимислі. Але наприкінці ХІХ – на
початку ХХ ст. більшість дослідників народної словесності почала зводити її до
історичної тематики. І. Франко називав такі твори оповіданнями про історичних осіб,
події та місцевості, зрідка іншомовним словом “заги” (від німецького sagen – казати,
переказувати) [18, с. 2]. Таким словосполученням у науково-практичній діяльності
послуговувався і В. Гнатюк, зокрема укладаючи збірник “Народні оповідання про
опришків” [8]. Обидва вчені використовували також на означення цього уснопоетич-
ного пласта й дефініцію “переказ”. Вона, до речі, стала домінуючою в наукових
студіях Ф. Колесси. Названі дослідники виділяли перекази в окремий фольклорний
жанр передусім за їхнім змістовим наповненням – прив’язаністю до історичних подій
та осіб незалежно від їхньої “правдивості”, “документальності”. І. Франко, як зреш-
тою і В. Гнатюк, Ф. Колесса, вважав, що історична вартість таких фольклорних творів
невелика. Цінність їх полягагала в іншому: вони з’ясовували народний погляд на осіб,
події, явища тощо.
Різне значення вкладали у поняття легенди та перекази вчені зарубіжних країн.
Французький термін “la legende” охоплює всю народну прозу неказкового характеру.
Німецьке слово “die Legende” трактується як невірогідне (unverburgte) оповідання, а
“die Sage” – як оповідання про історичні події, міфічні істоти та природні процеси.
Фацеції наближаються більше до новел. Термін “фацеція” (від лат. facetiae – жарт,
дотеп). За І. Франком, це коротенькі гумористичні оповідання, суть яких становить
якесь одне спостереження, часто гра слів, незвичайний “оборот мови, прозвище” і
т. ін. [18, с. 2]. Такий термін поширений у Західній Європі і походить від назви збірки
“Фацеції” (1452) італійського письменника Поджо Браччоліні. Фацеції були популяр-
ними в епоху Відродження. І. Франко, який добре знав європейські мови і літературу,
поширив цей термін на народні оповідні твори, проте паралельно вживав і термін
“анекдот”.
Характерно, що розмежовуючи новели й анекдоти, І. Франко все-таки вважав, що
“докладної межі між тими двома родами творів годі провести” [2]. В. Гнатюк,
підкреслив, що від новел анекдоти відрізняються жартівливим тоном і короткістю
[12, с. 73]. До того ж останній відзначив активне побутування цього жанру серед на-
роду. “Їх оповідають не так, як лєґенди, казки і ин. лише в певних хвилях, пр[иміром]
при вмерци, в млині і т. д., але все, де лише зійдеться громадка людий” [9, с. Х].
Деякі зауваги щодо системи фольклорних жанрів відомі з епістолярію дослід-
ників. Скажімо, у листі до М. Драгоманова І. Франко використав низку дефініцій наСистема фольклорних жанрів в українській фольклористиці... 135
означення народнопоетичних творів: “В рубриці “Із уст народу”, – писав він, маючи
на увазі часопис “Життя і слово”, – в ІІ кн. даю два варіанти пісні-вірша (курсив тут і
далі наш. – Г. С.) про св. Василія і Евладія (до них в рубриці старих рукописів також
церковний текст сієї легенди), далі прислані Вовком дві легенди (покража вогню
святим Петром і Михайло-громовик), далі йде казка про говорячу скрипку (з циклу
тих, що зібрав Бугель) і новела “Лісковий корч свідком”, декілька вірувань і нова
категорія: оповідання про історичні особи і події (про Собеського, татар, Марію
Терезу, Йосифа ІІ (№3), Кобилицю (3 № ) і т. ін. (всіх 13). До сеї категорії маю доволі
інтересні матеріали, напр., цикл оповідань про пана Каньовського (Потоцького), про
Довбуша і т. ін. За сим підуть саги локальні (оповідання про певні місцевості), котрих
також є у мене багата колекція. Дуже інтересний матеріал зводжу і порядкую тепер до
титла “Вигадки і насміхи” (про циган, жидів, бойків, гуцулів, попів, панів, німців, ба-
гачів і бідних і т. ін.), звісно, стягаючи сюди тільки таке, що не підходить під поняття
новел. Інтересну колекційку маю також до титлу “Казання молитви і їх пародії”.
Клопіт, що оті матеріали часто нецензурні…” [17, с. 16]. Особливо наголосив І. Фран-
ко на “новій категорії” зібраного матеріалу – оповіданнях про історичних осіб та події
(за сучасною термінологією народні перекази про історичні особи та події). З-поміж
інших виділяв “саги локальні”, що, за теперішніми поняттями, включають насам-
перед топонімічні перекази. У заголовок “Вигадки і насміхи” здебільшого входили
анекдоти.
Франкову концепцію класифікації народної прози, підтримав В. Гнатюк, дещо
удосконаливши її. Вона стала однією з перших в українській фольклористиці, яка
охопила весь спектр народної прози. Більшість запропонованих дефініцій знайшли
належне місце в сучасному лексиконі (крім терміна фацеції, апологи, оскільки їх
заступили близькі, більш загальні та універсальні терміни (анекдот, казка). Інші
жанри набули повноправного статусу в науці.
Систематику народної словесності за жанрами (пісенної та прозової) розглянув
В. Гнатюк у праці “Українська народна словесність”. Розпочав її з обрядової кален-
дарної поезії, серед якої виділив: колядки і щедрівки, веснянки, гаївки, риндзівки,
русальні, троїцькі, купальні, обжинкові. Крім обжинкових у календарній поезії окре-
мо назвав пісні при праці. Такий поділ схвально сприйняв дослідник його творчості
Михайло Яценко, вважаючи, що річний цикл сільськогосподарських робіт, який від
найдавніших часів супроводжується піснями, далеко не обмежується тільки обжин-
ками [20, с. 184]. Щоправда, погляди сучасних дослідників народної творчості з
приводу так званих трудових пісень не завжди збігаються. Це питання, очевидно,
заслуговує окремої розвідки.
Класифікацію українського фольклору за жанрами В. Гнатюк пов’язував з народ-
ними обрядами та звичаями, з суспільною функцією жанру. Важливо відзначити, що
родинну обрядову поезію він поділив на три цикли – хрестини, весілля, похорони, що
“пояснюється намаганням об’єднати цю нерозривну тріаду в один закінчений цикл”
[20, с. 184]. Така систематизація, крім цього мала й суто практичну мету: спонукати
фольклористів звернути особливу увагу саме на твори, позв’язані з хрестинами і
похороном, оскільки порівняно з весільними ці види обрядової поезії значно менше
записували й досліджували.
Дещо ширше, ніж прийнято сьогодні, розглядали жанр історичних пісень, залу-
чаючи до нього також думи. Щоправда, В. Гнатюк не завжди був тут послідовним. У
рецензії на першу частину збірки “Народні думи” в упорядкуванні Василя Пачов-
ського (1901), він критикував упорядника, що той ідентифікував думи з історичними136 Ганна СОКІЛ
піснями з часів козаччини [11, с. 126]. Так само він заперечував Михайлові Халан-
ському, який називав історичну пісню про Байду думою, хоча вона “дійсно не має
нічого спільного з тими творами народної поезії, за якими усталилися в останніх
десятиліттях назва “думи” [4, с. 227].
До історичних пісень В. Гнатюк відносив також козацькі, гайдамацькі, опришків-
ські, рекрутські й вояцькі, панщизняні й кріпацькі, чумацькі, еміграційні. Зрозуміло,
що такий поділ є дуже загальним, оскільки більшість з них належить до соціально-
побутових, або, за виразом Ф. Колесси, станових пісень. Очевидно, що на класифіка-
цію В. Гнатюка вплинули погляди М. Драгоманова, праці котрого на той час були
досить популярними в Галичині (зокрема жанровий поділ у збірнику Володимира
Антоновича і М. Драгоманова “Исторические песни малорусского народа”).
Ширше окреслений жанр побутових пісень, до якого фольклористи того часу
вводили і пісні про кохання (любовні) та балади. Останні, зрозуміло, становлять
окремий жанр не тільки за своєрідністю ідейно-тематичного змісту, але й поетикою.
Віднесення балад до побутових пісень, головним змістом яких є, як указував
В. Гнатюк, трагічні події з родинного життя, можна пояснити дуже слабким на той
час вивченням цього жанру.
Тодішні дослідники тісно пов’язували пісні родинного життя з віковими змінами,
звичаєвими, побутовими, соціальними умовами в житті людини. Саме тому, за
класифікацією В. Гнатюка, колискові пісні відкривають, а пісні про стосунки батьків і
дітей замикають коло сімейних відносин.
В. Гнатюк виокремив дрібні пісні – коломийки, козачки, сабадашки (вівати,
краков’яки, шталери), чабарашки (шумки). До речі, М. Яценко, розглядаючи систему
жанрів у дослідженні В. Гнатюка, назвав ще й частушки [20, с. 185], проте В. Гнатюк
не подав їх у своїй класифікації.
Заслуговує уваги виділення духовних пісень (псалми й канти) і пісень ненарод-
ного походження (жебрацькі благальниці, різдвяні й великодні вірші, спопуляризовані
пісні і пісні зі старих рукописних збірників), хоча ці твори не є народними, але
збирати й записувати їх, на думку В. Гнатюка, варто тому, що на “їх підставі можна
виробити собі докладний погляд на відносини між народною словесністю й писаною
літературою” [12, с. 63].
В окрему групу об’єднав фольклорист замовляння (“замовлювання й заговори”),
народну драму (“драматичні представлення”) та ігри. Однак це не означає, що він
розглядав їх у межах одного жанру, як це зазначив М. Яценко. Як відомо, замовляння
– окремий усталений вже давно жанр, який, за спостереженнями В. Гнатюка, дуже
цінний з культурно-історичного боку, бо містить багато старинних культурних пере-
житків [12, с. 67]. Доказом того, що В. Гнатюк відносив замовляння до окремого жан-
ру, можуть бути питальники, що складали члени Етнографічної комісії, співавтором
яких він був. Наприклад, у квестіонарі “В справі збирання етнографічних матеріалів”,
надрукованому в “Хроніці НТШ” за 1901 рік (№ 8), звернено увагу на цей жанр: “Та є
багато таких ще матеріалів, яких досі не опублікувала Етнографічна комісія [...]. До
них належать оці: 1. Приповідки. 2. Вірування. 3. Народні ліки і зашептування та
замовляння”.
До “драматичних представлень” В. Гнатюк зарахував “особи з ляльками (вертеп),
самі особи (Героди, Ула н и, Берда, Маланка), особи зі звірятами (конем, козою, бузь-
ком), особи з предметами (звізда)” [12, с. 67-68]. Очевидно тут вартує зауваги перша
та остання групи, які бажано було об’єднати, бо за традицією, вони сприймаютьсяСистема фольклорних жанрів в українській фольклористиці... 137
разом: вертеп здебільшого ходить із “звіздою”. Ігри, як вказує сам дослідник, часто
поєднані з обрядовими піснями і, звичайно, не виділяються в окремий жанр.
Члени НТШ звернули увагу на сороміцький фольклор. Зрозуміло, таку тематику
розглядали в різних жанрах. Їх виділив у своїй праці і В. Гнатюк, зарахувавши сюди
сороміцькі оповідання, перекази, анекдоти, народні пісні, коломийки тощо [12, с. 65].
Багато цікавого матеріалу для досліджуваної проблематики подають сучасним
фольклористам наукові програми, питальники (квестіонари), що розробили члени
Етнографічної комісії, і за якими збирали, а згодом систематизували уснопоетичні
твори [16]. Аналіз їх дає підстави стверджувати, що в час активної діяльності НТШ
найбільш придатним підходом у процесі вивчення фольклору був жанровий. В основу
поділу народної словесності на жанри брали до уваги насамперед функціональні
ознаки, зв’язок з обрядом тощо. За таким принципом видавали “Етнографічні збір-
ники”, “Матеріали до української етнології”.
Система фольклорних жанрів, яку розглядали дослідники на початку ХХ ст.,
загалом збереглася у сучасній фольклористиці. Українські науковці в Галичині кінця
ХІХ – початку ХХ ст. систематизували жанри народної словесності, дали їм науково
обґрунтовану класифікацію, якою користувалися тодішні учені і яка загалом відпові-
дає сучасній класифікації. Звичайно, і Франко, і Гнатюк, і Колесса вважали будь-який
поділ на жанри певною мірою умовним. На однаковий поділ усної словесності, як
наголосив в одній з рецензій В. Гнатюк, “у нас ще не зараз усі згодяться” [10, с. 48].
Відгукуючись на збірники Б. Грінченка, В. Гнатюк зауважив, що систематика пісень у
збірнику не нова, він пішов за тією, яку 1876 року вироблено в “Юго-Западном
отделе Географического общества”. Цьому поділові, як, зрештою, і кожному іншому,
на думку вченого, “можна би і не одно закинути” [10, с. 49]. Однак це не означало, що
до матеріалу можна ставитися довільно. Члени НТШ постійно наголошували, що
кожен видавець фольклорних матеріалів повинен найбільше зважати на систематику.
Вони не сприймали довільних класифікацій, про що неодноразово наголошували у
своїх розвідках, рецензіях, утверджуючи в такий спосіб наукові підходи у
дослідженні усної словесності.
Дослідники приділяли значну увагу проблемі систематизації фольклорних жан-
рів, і не лише тому, що це полегшувало користування збірниками, а й тому, що кожна
класифікація сприяє розумінню природи фольклору, встановлює співвідношення
головних формотворчих елементів, що дає змогу краще збагнути структуру досліджу-
ваного матеріалу, установлює співвідношення простих і складних форм і тем та
допомагає зрозуміти історичну еволюцію матеріалу.
Ус я ка класифікація, якщо вона претендує на науковість, має будуватися не на
емпіричному поділі і не на довільному групуванні, а повинна враховувати об’єктивно
іманентні предмету вивчення ознаки, специфічні для нього, що виокремлюють його
серед інших предметів [13, с. 103]. Оскільки жанри в кожну епоху розвитку народної
словесності виділяються під впливом сукупності змінних чинників, групуються за
різними ознаками, перед фольклористами виникає особливе завдання – вивчати не
лише жанровий поділ, але й ті принципи, за якими відбувається жанровий поділ, ви-
вчати не тільки окремі жанри та їх історію, але й саму систему жанрів кожної епохи.
Насправді жанри існують не незалежно один від одного, а складають певну систему,
яка змінюється історично. Тому завдання дослідників – помічати не тільки зміни в
окремих жанрах, появу нових і згасання старих, але й зміни самої системи жанрів. 2010-07-19 18:44 Читать похожую статью
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • © Помощь студентам
    Образовательные документы для студентов.