.RU

начебто несценічного представники цього - Українська драматична поема кінця XIX початку XX ст

начебто несценічного представники цього

жанру

вплинули якнайменше. В основному

ця думна

складалася під впливом інших чинників.



Замислюючись над причинами

театральної

непопулярності п’єс родоначальника нової російської літератури О. С. Пушкіна, В. Бєлінський писав: «Дрібні драматичні аоемп Пушкіна, такі як: «Сальєрі і Моцарт», «Бенкет під час чуми», «Русалка», «Скупий рипар». «Рицарські сцени», «Кам’яний гість»,— незручні для спешГ, з двох причин: вонп надто ще мудровзні й ви- - сокі для нашої театральної публіки і вимагали б геніального виконання, про яке нам і мрія-' ти не доводиться*

1

.



Міркування видатного критика, висловлене в 1841 році, було слушне не лише для епохи Пушкіна і Бєлінського і не лише стосовно пушкін- ських драматичних творів. І до того, я пізніше драматичні поеми вимагали для себе підготовленого глядача. Привчений до драмн прозової, він і не міг одразу сприймати вірша, його метафоричності. Звиклому до зовнішньої інтря- ги, глядачеві було дуже важко «перебудовуватися» на сюжетно «аскетпчніші» твори, до того ж, як правило, сповнені складних філософських узагальнень, небуденної поетичної символіки 3 іншого боку, театр надто мяло до

зр



1

Бєлінський

В. Д\мкн про мистецтво

К

1976.

С.

220.




25*








про це «перебудування» глядача, не часто зна- ходив відповідну інтерпретацію для драматичних поем, не кажучи вже про їх «геніальне виконання».

Навіть і в наші дні далеко не кожний сценічний колектив може похвалитися належною увагою до віршованої драми, в тому числі й драматичної поеми. У зв’язку з цим пригадується самокритичне зізнання головного режисера театру імені Євг. Вахтангова, народного артиста СРСР Є. Симонова на сторінках «Правды»: «Ми, вахтанговці, пишаємося, що граємо твори Шекспіра й Пушкіна. На Жаль, не можемо зарахувати собі в актив втілення сучасної віршованої драми. І це, мабуть, загальна біда. П’єси Павла Антокольського та Іллі Сельвінського, як і раніше, прикрашають полиці бібліотек і, ставши надбанням літератури, досі не знайшли свого театру й режисера. Поетична творчість Ми? хайла Светлова також чекає свого втілення. Віршовані драми Володимира Соловйова ставляться рідко — про них більше згадують з повагою й визнанням. До речі, ми так і не знайшли відповіді на питання, як слід вимовляти на сцені вірш. (...) Ми ніколи не вирішимо цієї проблеми, якщо всерйоз не займемося віршованими творами» 164.

«Правда» 1976 12 августа.

Загальновідомі «ходіння по муках», що випали на долю видатного майстра поетичної драматургії, чудового знавця законів сцени І. Кочерги. Мало в кого викликали сумнів літературні достоїнства його драматичних поем, але їхній шлях до глядача був непростий. З цього приводу ще до війни було складено промовисту епіграму:

І. КОЧЕРГА

(В зв’язку з долею «Пісні про Свічку» )



Хвалили п’єсу в п’ятницю, в четвер.



І знов похвалять, і не ставлять

знову.



А чи не можна якось там без черг

Поставить п’єсу... позакочергово? 3

Подібною до «Свіччиного весілля» була театра^, на доля «Ярослава Мудрого» та інших творії

І. Кочерги.

г До створення навколо драматичної поемі юреолу несценічності спричинилися також від. /повідні висловлювання ряду літературознавці!

/ і театральних критиків. Спостерігаючи за тим,

! що твори цього жанру не користуються особли- ) вими симпатіями діячів сцени, що цілий ряд ви- І став за ними мав негучний резонанс поміж загалу глядачів, вони доходили висновку про нетеат- ральність драматичних поем того чи іншого автора, а відтак і всього жанру^ІНе раз доводилося вислуховувати закиди щодо несценічності драматичних поем 1. Кочерзі. Так, у 1947 р. один з театральних рецензентів, відгукуючись на постановку «Ярослава Мудрого» в Харківському театрі імені Т. Г. Шевченка, твердив про неможливість у досягненні гармонійної узгодженості між специфікою цього твору й. можливостями театру. І Ще красномовніший приклад з драматургією Лесі Українки, до якої байдуже поставився сучасний поетесі театр. Однією із перших міф про несценічність цієї драматургії почала складати українська буржуазно-націоналістична кри-, тика, яка на сторінках «Літературно-наукового вісника» ще за життя Лесі Українки вперто називала твори письменниці «книжковими драмами», «драмами для читання» тощо. Згодом цейміф довершували інші. Всупереч істині неокласик М. Драй-Хмара стверджував, що «Леся не знала досконально сцени і що її більше цікавило письменство, ніж театр», бо, мовляв, «це підтверджується ще й тим, що вона завжди пише свої драми віршами, а ще Ібсен сказав, що драмі вірш і ритм шкодять» 165. Категоричним і несправедливим був присуд Б. Якубського: «Дехто з критиків та читачів іноді закидає драматичним творам Лесі Українки їхню «несценічність». Цілком зайві закиди: письменниця ніколи й не мала їх за придатні для сцени: вона просто брала найскладнішу літературну форму...»166 Життя не раз спростувало подібні твердження хоча й досі в літературознавстві не диво зустріти подібні думки, про що свідчать уже згадувані посібники П. Волинського та О. Бандури.


33
Отже, ставлення до драматичної поеми як до твору нібито несценічного склалося під впливом різних факторів протягом тривалого часу. Є підстави вважати, що його коріння сягає у другу половину XVIII століття, коли цей жанр тільки зароджувався в творчості таких видатних німецьких поетів-драматургів, як Лессінг і

Шіллер. І «Натан Мудрий» Лессінга, і «Дов Карлос» Шіллсра мають спільне жанрове наймення: ein dramatisches Gedicht, тобто драматична поема. Новий жанр не підлягав узвичаєним розумінням сценічності. Тож зовсім невипадково в начерку передмови до «Натана Мудрого» Лессінг писав: «Я не знаю поки що такого міста в Німеччині, де ця п’єса вже тепер, могла б бути поставлена на сцені» 167. Зрозуміло, що в такій ситуації до драматичної поеми почали прикладати означення несценічної. Певно, саме тоді стосовно неї набирає поширення термін

Le

sedrama.

Та водночас починають лунати інші голоси, над колискою нового жанру схрещуються стріли протилежних думок. До суперечки докидає слово й сучасник Лессінга та Шіллера, німецький письменник і вчений Г. К. Ліхтенберг (1742—1799). Один з його афоризмів, поданий у властивій для автора формі іронічного парадоксу, дуже в’їдливо висміював прихильників «драми для читання»: «Якщо можна писати дра- ми не для вистави, то я хотів би знати, хто може заборонити мені написати книгу, яку жодна людина не може прочитати?»2

ИЗиетупи проти «драми для читання», особливо проти ототожнення з нею драматичної поеми, мали місце й згодом, у XIX га в XX століттях,— і в Німеччині, і в інших країнах. Та най- вагоміше слово в цій справі належить театрові. і

І він не раз спростовував міф щодо несценічності драматичної поеми.

Починаючи

з 1801 року, йде з

успіхом на сцені «Натан

Мудрий» Лессінга,

всесвітньовідоми- ми стали

постановки драматичних

поем «Дон Карлос» Шіллера,

«Фауст»

Гете,

«Манфред»

і «Каїн»

Байрон.і.



Неодноразово оживали на сцені персонажі «маленьких трагедій» О. Пушкіна. «Перший нищівний удар думці про «несценічність» «маленьких трагедій» було завдано в

1853

році спектаклем Малого театру, в якому геніально зіграв Барона М. Щеикін. Цей образ був справжнім тріумфом Пушкіна-драматурга» *. Найбільшої слави зажили трагедії Пушкіна після Жовтневої революції, коли до них звернулись десятки театрів нашої країни,— і не тільки професійних, але й самодіяльних. Серед найбільш вдалих вистав передвоєнного часу критика називала спектакль із трьох творів («Моцарт і Сальєрі», «Кам’яний гість», «Бенкет під час чуми»), поставлений режисером С. Радловим 1936 р. в Ленін-

граді, та роботи двох московських театрів — показані 1937 р. Подіями в мистецькому житті початку 60-х років стали постановки «маленьких трагедій» в Ленінградському театрі імені О. Пушкіна та в Латвійському театрі драми.

З успіхом були втілені на сцені драматичні етюди Лесі Українки: «Вавілонський полон», «На руїнах», «В дому роботи, в країні неволі» та «На полі крові», здійснені па початку 20-х років Першим державним драматичним театром УРСР імені Т. Г. Шевченка.

У зв’язку із сторічним ювілеєм Лесі Українки драму «Кассандра» показали Київський театр імені І. Франка та Запорізький театр імені М. Щорса. Обидві вистави стали значними театральними подіями. За підсумками конкурсу на краще сценічне втілення творів Лесі Українки, спектакль франківців завоював диплом першого ступеня Міністерства культури УРСР та Українського театрального товариства. Театральна критика звернула увагу на актуальність звучання драматичної поеми Лесі Українки, зокрема на виконання образу головної героїні: «Кассандра — Ю. Ткаченко — свято актриси, свято глядачів. Роль, написана понад півсторіччя тому, виглядає ... адресованою нашій сучасниці»

У різні часи з’являлися на кону театрів поеми І. Кочерги: «Свіччине весілля», «Ярослав Мудрий», «Пророк». Найбільші сценічні тріумфи зв’язані з постановками «Ярослава Мудрого*. Вперше винесений на суд глядачів колективом Харківського театру імені Т. Шевченка, спектакль вже у 1947 році здобув Державну премій» СРСР. А наприкінці 60-х — на початку 70-х років народилися ще два сценічних втілення цієї п’єси — в Запорізькому театрі імені М. Щорса та в Київському — імені І. Франка. Вистава «Ярослава Мудрого» принесла високу нагороду запоріжцям — Державну премію Української PCP ім. Т. Г. Шевченка 1970 року.

Поступово набуває реальності передбачення А. Луначарського щодо театрального майбутнього ряду поетичних драм (1919): «Буде час.

Э7

2010-07-19 18:44 Читать похожую статью
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • © Помощь студентам
    Образовательные документы для студентов.