.RU

Вежа блазнів - старонка 34


— А як же його викликати? — наважився запитати Рейневан. — Без інструментарію, без occultum519. Occultum має виконувати низку умов, які тут, у цій брудній дірі, створити...

— Ортодоксія! — гнівно перебив Циркулос. — Доктринерство! Наскільки вони шкідливі в емпірії, наскільки звужують світогляд! Чхати на occultum, якщо є амулет. Правда, пане формаліст? Щира правда. Ergo520, ось і амулет. Quod erat demonstrandum.521 Поглянь-но.

Амулет виявився овальною пластинкою з малахіту, приблизно такою завбільшки, як гріш, з вигравіруваними і залитими золотом гліфами і символами, з яких найдужче впадали в око змія, риба та вписане у трикутник Сонце.

— Це талісман Мерсільде, — гордо промовив Циркулос. — Я його сховав і потайки проніс сюди. Можеш його оглянути. Сміливіше.

Рейневан простягнув було руку, але відразу відсмикнув. Засохлі, але все ще виразні сліди на талісмані зраджували, в якому саме місці він був захований.

— Я спробую сьогодні вночі, — старець не переймався реакцією Рейневана. — Побажай мені фортуни, юний адепте. Хтозна, може, коли-небудь іще...

— У мене, — відкашлявся Рейневан, — є ще одне... Останнє... запитання... Радше прохання. Мені йдеться про те, щоб з'ясувати... Гм-м-м... Про одну пригоду... Подію...

— Говори.

Рейневан виклав справу швидко, але докладно. Циркулос не перебивав. Вислухав спокійно і зосереджено. Потім перейшов до запитань.

— Який то був день? Точна дата?

— Останній день серпня. П'ятниця. За годину до вечірні.

— Гм-м-м... Сонце в знаку Діви, тобто Венери... Керуючий геній двоїстий, халдейський Самас, юдейський Гамаліель. Місяць, як у мене виходить з обчислень, у повні... Недобре... Година Сонця... Гм-м... Не найкраще, але і не найгірше... Хвилинку...

Він відгорнув солому, протер долонею долівку, набазграв на ній якісь графіки і цифри, додавав, множив, ділив, бурмочучи щось про асценденти, десценденти, кути, епіцикли, деференти і квінкункси522. Врешті-решт підняв голову і потішно ворухнув волом.

— Ти згадував, що було застосовано заклинання. Які?

Рейневан почав перелічувати, пригадуючи через силу. Часу це зайняло небагато.

— Знаю, — перебив, недбало махнувши рукою, Циркулос. — Arbatel, хоча по-простацькому поплутаний. Дивно, як це взагалі спрацювало... І що ніхто не загинув трагічною смертю... Ну, але це не має значення. Видіння були? Багатоголовий лев? Вершник на білому коні? Ворон? Вогненний змій? Ні? Цікаво. І ти кажеш, що цей Самсон, коли збудився... Не був собою, так?

— Так він стверджував. І були певні... підстави. Саме про це мені йдеться, саме про це я хотів би довідатися. Чи таке взагалі може статися?

Циркулос якийсь час мовчав, потираючи п'ятку об п'ятку. Потім висякався.

— Космос, — сказав він нарешті, замислено витираючи пальці об поділ, — це досконало впорядковане ціле й досконалий ієрархічний порядок. Це рівновага між generatio і corruptio523, народженням і вмиранням, творенням і руйнуванням. Космос, як учить Августин, — це gradatio entium, сходи буттів, як видимих, так і невидимих, як матеріальних, так і нематеріальних. І водночас Космос — як книга. А як учить Гуго від святого Віктора — щоб зрозуміти книгу, недостатньо розглядати красиві форми літер. Тим більше що наші очі часто сліпі...

— Я запитав, чи таке може статися.

— Буття — це не тільки substantia524, буття — це водночас accidens525, таке, що діється мимоволі... Часом магічно... Магічне ж у людині прагне до злиття з магічним у Всесвіті... Існують астральні тіла і світи... Невидимі для нас. Про це пише святий Амброзій у своєму «Гексамероні», Солінус у «Liber Memorabilium», Рабан Мавр у «De universo»... А магістр Екхарт...

— Може, — грубо перебив Рейневан, — чи ні?

— Може, аякже, — кивнув старий. — Мусиш знати, що в цих питаннях я вважаюся спеціалістом. На практиці екзорцизмами я не займався, а проблему вивчав з інших причин, двічі, мій хлопче, я надурив Інквізицію, вдаючи з себе опанованого дияволом. А щоб добре вдавати, на цьому треба знатися. Тому я вивчав «Dialogus de energia et operatione daemonum» Михайла Пселла, «Exorcisandis obsessis a daemonio» папи Лева III, «Picatrix», перекладений з арабської...

— ...Альфонсом Мудрим, королем Леона і Кастилії. Знаю. А конкретніше — про даний випадок — можна?

— Можна, — надув сині губи Циркулос. — Звичайно, можна. У даному випадку треба було пам'ятати, що кожне, навіть на перший погляд найбільш незначне заклинання, означає пакт із демоном.

— Отже, демон?

— Або cacodaemon, — знизав худими плечима Циркулос. — Або те, що ми умовно позначаємо цим словом. Що саме? Я сказати не можу. Многая індивіди ідуть у темряві, незліченні negotia perambulantia in tenebris526...

— Значить, монастирський бовдур подався у пітьму, — упевнився Рейневан. — А в його тілесну оболонку вселилося negotium perambulans. Вони обмінялися? Сталася взаємозаміна. Так?

— Рівновага, — кивком голови підтвердив Циркулос. — Інь і Янь. Або... якщо тобі ближча кабала, Кетер і Малькут. Якщо існує вершина, висота, то має існувати і прірва.

— А це можна вернути назад? Обернути? Зробити так, щоб відбувся повторний обмін? Щоб він повернувся... Знаєте...

— Знаю... Тобто — не знаю.

Вони якийсь час сиділи мовчки, у тиші, яку порушували тільки хропіння Коппірніґа, гикавка Бонавентури, бурмотання дебілів, приглушені голоси диспутантів «Під Омегою» і молитва Benedictus Dominus, яку тихо повторював Камедула.

— Він, — сказав нарешті Рейневан, — тобто Самсон... називає себе Мандрівцем.

— Влучно.

— Такий-от cacodaemon, — сказав нарешті Рейневан, — неодмінно володіє якимись силами... надлюдськими. Наділений якимось... здібностями...

— Ти ламаєш собі голову над тим, — здогадався Циркулос, довівши свою проникливість, — чи можеш сподіватися від нього порятунку? Чи він, сам будучи на свободі, не забув про ув'язнених супутників? Хочеш знати, чи можеш розраховувати на його допомогу? Правда?

— Правда.

Циркулос помовчав.

— Я б не розраховував, — заявив він нарешті з жорстокою відвертістю. — 3 чого б це демони мали відрізнятися в цьому сенсі від людей?

* * *

Це була їхня остання розмова. Чи вдалося Циркулосу активувати пронесений у задниці амулет і викликати демона Мерсільде, залишалося і навіки мало залишитися загадкою. А от що з телепортацїї нічого не вийшло, сумніватися було годі. Циркулос не перенісся в просторі. Він і далі був у вежі. Лежав горілиць у своєму лігві, напружений, притиснувши обидві руки до грудей і судомно вчепившись пальцями в одяг.

— Пресвята Діво... — охнув Інститор. — Прикрийте йому обличчя...

Шарлей клаптями ганчірки накрив страхітливу маску, деформовану в пароксизмі жаху і болю. Скривлені, покриті засохлою піною губи. Вишкірені зуби і замутнені, осклілі, вибалушені очі.

— Покличте брата Транквілія.

— Господи... — зойкнув Коппірніґ. — Дивіться...

Біля лігва небіжчика догори черевом лежав щур Мартін. Скорчений у муках, з оголеними жовтими зубами.

* * *

— Диявол, — з міною знавця проголосив Бонавентура, — шию йому скрутив. І забрав його душу до пекла.

— Атож, безсумнівно, — підтакнув Інститор. — Він малював на стінах чортівню — і догрався. Таж кожен дурень бачить: гексаграми, пентаграми, зодіаки, кабали, сефіри, інші диявольські і жидівські символи. Викликав диявола старий чарівник. На свою погибель.

— Тьху, тьху, нечиста сила... Треба б усі ті малюнки постирати. Свяченою водою покропити. Службу Божу відправити , перш ніж до нас Лихий причепиться. Кличте ченців... А з чого це ви смієтеся, Шарлею, чи можна дізнатися?

— А здогадайтеся.

— Справді, — позіхнув Урбан Горн. — Сміху варте те, що ви оце верзете. І ваше збудження. Від чого тут так збуджуватися? Старий Циркулос умер, ґеґнувся, врізав дуба, відкинув копита, переставився на той світ, помандрував на асфоделеві луги. Тож хай йому земля буде пухом і lux perpetua527 нехай йому світить. I finis на цьому, оголошую кінець жалоби. А диявол? Дідько з ним, з дияволом.

— Ой, пане Муммоліне, — покрутив головою Тома Альфа. — Не жартуйте з дияволом. Видно-бо тут його справи. Хтозна, може, він усе ще тут кружляє, схований у мороці. Над цим місцем смерті здіймаються пекельні випари. Не відчуваєте? Що це, по-вашому, якщо не сірка? Га? Що так смердить?

— Ваші гачі.

— Якщо не диявол, — скипів Бонавентура, — то що, по-вашому, його вбило?

— Серце, — озвався Рейневан, щоправда, не дуже впевнено. — Я вивчав такі випадки. У нього розірвалося серце. Настала plethora528. Несений плеврою надлишок жовчі викликав тумор, відбулося переповнення, тобто інфаркт. Настав spasmus529, і розірвалася arteria pulmonalis530.

— Чуєте? — сказав Шарлей. — Ось як висловилася наука. Sine ira et studio. Causa finita531, усе зрозуміло.

— Невже? — раптом озвався Коппірніґ. — А щур? Що вбило щура?

— Зжертий оселедець.

Нагорі гупнули двері, заскрипіли східці, задудніла бочечка, яку котили по сходах.

— Слава Йсу! Трапеза, братіє! Ану, до молитви! А потім з мисочками по рибку!

* * *

Прохання про свячену воду, молитву і екзорцизми над лігвом небіжчика брат Транквілій збув дуже багатозначним стенанням плечей і дуже однозначним постукуванням по чолу. Цей факт надзвичайно пожвавив пообідні балачки. Були виведені і висловлені сміливі тези і припущення. За найсміливішими з них сам брат Транквілій був єретиком і дияволопоклонником, бо тільки такий може відмовити віруючим у свяченій воді та духовній розраді. Не звертаючи уваги на те, що Шарлей і Горн сміялися до сліз, Тома Альфа, Бонавентура й Інститор взялися досліджувати тему глибше. До того моменту, коли — на загальне остовпіння — у дискусію не включилася особа, від якої цього очікували найменше, а саме Камедула.

— Свячена вода, — молодий священик уперше дав співв'язням почути свій голос. — Свячена вода ні до чого би вам не придалася. Якщо сюди справді завітав диявол. Проти диявола свячена вода нічого не дає. Я це добре знаю. Бо сам це бачив. За це я тут і сиджу.

Коли затих збуджений гамір і настала тяжка мовчанка, Камедула пояснив сказане.

— Я, треба вам знати, був дияконом у костелі Вознесіння Пресвятої Діви Марії в Немодліні, секретарем велебного Петра Нікіша, декана колегіати. Те, про що я зараз розповім, сталося цього року, feria secunda post festum Laurentii martyris532. Близько полудня до церкви зайшов був вельможний пан Фабіан Пфефферкорн, mercator, далекий родич декана. Дуже збуджений, він зажадав, щоби велебний Нікіш чимшвидше висповідав його. Як воно там було, мені говорити не годиться, про сповідь-бо йдеться, та й про покійного, як-не-як, говоримо, a de mortuis aut bene aut nihil 533. Тому скажу тільки, що вони раптом взялися кричати один на одного при сповідальні. Ба, навіть вирази стали вживати, менше про те, які саме. У результаті велебний не відпустив пану Пфефферкорну гріхів, а пан Пфефферкорн пішов, називаючи велебного дуже негарними словами, та й супроти віри й Церкви римської блюзнив. Коли він проходив повз мене в притворі, крикнув: «Щоб вас, ксьондзи, чорти взяли!» Ото я тоді й подумав: «Ой, пане Пфефферкорн, щоби тільки ти в недобру годину цього не промовив». І отут диявол показався.

— У церкві?

— У притворі, при самому вході. Звідкись згори сплинув. Точніше, злетів, тому що у вигляді птаха. Правду кажу! Але відразу ж прибрав людської подоби. Тримав меч блискучий, достоту як на образі. І тим мечем пана Пфефферкорна просто в лице штрикнув. Просто в лице. Кров забризкала підлогу...

Пан Пфефферкорн, — диякон голосно ковтнув слину, — руками тріпав, ну зовсім як лялька з шопки. А мені, видно, тоді святий Михайло, заступник мій, дав auxilium534 і відвагу, бо я дістався до кропильниці, набрав в обидві жмені свяченої води і на чорта хлюпнув. І як ви думаєте, що? А от нічого! Стекло з нього, як з гусака. Пекельник очима покліпав, сплюнув, що йому в писок потрапило. І зиркнув на мене. А я... Я, соромно зізнатися, зі страху тоді зімлів. А коли мене браття привели до тями, все вже скінчилося. Диявол згинув-пропав, пан Пфефферкорн лежав мертвий. Без душі, яку Лихий, безсумнівно, поніс до пекла. Та й про мене не забув чорт, помстився. У те, що я бачив, ніхто вірити не хотів. Сказали, що я збожеволів, що мені глузд за розум завернув. А коли я про ту свячену воду розповідав, то звеліли мені мовчати, карою пригрозили, яка очікує за єретицтво і богохульство. Тим часом справа набула розголосу, у самому Вроцлаві нею займалися, на єпископському дворі. І тоді якраз із Вроцлава прийшов наказ мене втихомирити, як божевільного під замок посадити. А я знав, як домініканське in pace виглядає. І що, мав дати себе живим поховати? Утік із Немодліна, в чому був. Але мене схопили біля Генрикова. І сюди запроторили.

— А цього диявола, — озвався в абсолютній тиші Урбан Горн, — ти добре встиг роздивитися? Можеш описати, як він виглядав?

— Високий був, — Камедула знову ковтнув слину. — Сухорлявий... Волосся чорне, довге, до плечей. Ніс — наче дзьоб пташиний, і очі — як у птаха... Проникливі дуже. Посмішка люта. Диявольська.

— Ні рогів? — заволав Бонавентура, явно розчарований. — Ні копит? Ні хвоста не було?

— Не було.

— Е-е-е-е-е! Що ви нам тут розказуєте!

* * *

Дискусії про дияволів, диявольщину і диявольські справи тривали з різною інтенсивністю аж до двадцять четвертого листопада. Точніше, аж до часу трапези. До звістки, яку після молитви оголосив пансіонерам брат Транквілій, метр і наглядач вежі.

— Щасливий день для нас сьогодні настав, братія! Ушанував нас давно очікуваним візитом пріор вроцлавських Братів Проповідників, візитатор Святої Курії, defensor et candor fidei catholicae535, його превелебність inquisitor a Sede Apostolica нашої дієцезії. Деякі з присутніх тут, не думайте, що я не знаю, дещицю симулюють, хворіють на не ту неміч, яку ми в нашій вежі лікувати звикли. Їхнім здоров'ям і кондицією тепер займеться його велебність інквізитор. І вилікує їх неодмінно! Бо виписав його велебність інквізитор у ратуші кількох міцних медиків і багато різних медичних інструментів. Отож підготуйтеся духом, братія, бо лікування ось-ось почнеться.

Оселедець того дня смакував ще гірше, ніж звичайно. А ще того вечора у Вежі блазнів не розмовляли. Панувала тиша.

* * *

Весь наступний день — а то була неділя, остання неділя перед різдвяним постом, — атмосфера у Вежі блазнів була дуже напруженою. У нервовій і водночас гнітючій тиші пансіонери ловили кожен стук чи скрип, що долинав згори, від дверей; врешті-решт на кожен такий звук почали реагувати проявами паніки і нервового зриву. Миколай Коппірніґ зачаївся в кутку. Інститор почав плакати, скулившись у своєму лігві в позі плоду в утробі матері. Бонавентура сидів нерухомо, тупо дивлячись просто перед собою. Тома Альфа тремтів, запорпавшись у солому. Камедула тихо молився, відвернувшись обличчям до стіни.

— Бачите? — вибухнув нарешті Урбан Горн. — Бачите, як воно діє? Що вони з нами роблять? Ви тільки гляньте на них!

— Ти дивуєшся? — примружився Шарлей. — Поклади руку на серце, Горне, і скажи, що ти з них дивуєшся.

— Я зауважую відсутність сенсу. Те, що тут відбувається, — це результат запланованої, ретельно підготовленої акції. Слідство ще не почалося, ще нічого не відбувається, а Інквізиція вже зламала дух цих людей, привела їх на край психічного занепаду, перетворила на тварин, які зіщулюються від звуку бича.
2010-07-19 18:44 Читать похожую статью
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • Контрольная работа
  • © Помощь студентам
    Образовательные документы для студентов.