.RU

1.2. Перспективи правового регулювання корпоративних відносин у рамках ЄС (фундаментальна реформа європейського корпоративного права)

1.2. Перспективи правового регулювання корпоративних відносин у рамках ЄС (фундаментальна реформа європейського корпоративного права)


На думку Групи експертів високого рівня, сучасне корпоративне право ЄС не відповідає змінам, що відбулись у європейському правовому та економічному просторі за останні десятиріччя, а тому потребує фундаментального реформування [448, с. 1]. Сьогодні процеси гармонізації мають бути спрямовані не тільки на захист інтересів кредиторів та акціонерів товариства, а передусім на задоволення потреб самих товариств, усунення перешкод для розвитку транснаціонального бізнесу. Корпоративне право також повинно враховувати появу нових інформаційних та комунікаційних технологій, які можуть бути широко застосовані учасниками корпоративних відносин за умови створення належної правової бази. Виникнення спеціального правового регулювання ринку цінних паперів та фінансових послуг у рамках ЄС теж є чинником, що викликає необхідність проведення глобальної реформи – більшість директив ЄС з гармонізації корпоративного права були прийняті без врахування положень у цій галузі.

Основними завданнями фундаментальної реформи визначені [див. також 85; 94]:

Дослідження та пропозиції Групи експертів високого рівня були присвячені наступним групам питань: корпоративне управління; правовий режим капіталу товариства; функціонування груп товариств; реструктуризація та мобільність товариств (у межах ЄС); перспективи створення європейського товариства з обмеженою відповідальністю; правова база функціонування кооперативів та інших організаційно-правових форм підприємницької діяльності.

Розглянемо більш детально перспективні напрямки розвитку корпоративного права ЄС відповідно до останніх документів ЄС, затверджених у цій галузі.

1. Створення корпоративного права ЄС, спрямованого на формування ефективного та конкурентноспроможного європейського бізнесу.

Група експертів високого рівня дійшла висновку, що протягом останніх десятиріч процеси гармонізації корпоративного права ЄС розвивались у напрямку забезпечення ефективної системи захисту прав і інтересів акціонерів, інших інвесторів та кредиторів товариств у державах – членах ЄС. Але при цьому фактично перестала забезпечуватися основна функція корпоративного права. У докладі зазначається: „Врахування основних потреб власне самих товариств не було основною ціллю (лейтмотивом) здійснення гармонізації... Прагнучи забезпечити максимальний захист осіб, що мають справи з компанією – акціонерів та третіх осіб, ми зовсім випустили з нашої уваги те, що є основним завданням корпоративного права: створення необхідного правового регулювання для тих, хто бажає вести свій бізнес ефективно та успішно” [448, c. 30-31]. Корпоративне право повинно перш за усе стимулювати розвиток ефективного та конкурентноздатного бізнесу у рамках ЄС. Захист інтересів акціонерів та кредиторів товариства не повинен бути самоціллю при розробці нових інструментів гармонізації корпоративного права у країнах ЄС. Це не означає перехід до позиції ігнорування інтересів осіб, які мають справу з товариством, але при здійсненні захисту їх інтересів слід завжди пам’ятати про інтереси товариства і знаходити необхідну рівновагу між цими двома важелями.

Багато процедур, спрямованих на захист інтересів акціонерів та кредиторів товариств, сформувались так давно, що сьогодні вони не виконують свою головну функцію, є архаїчними та вельми обтяжливими для товариств. Особливо це стосується процедур, пов’язаних з формуванням та підтримкою розміру акціонерного капіталу та захистом інтересів кредиторів при реорганізації та поглинанні товариств. Європейською комісією пропонується запровадження нових правових режимів у цій галузі.

На думку експертів, подальшою тенденцією розвитку корпоративного права ЄС має бути не стільки гармонізація національного права держав-членів, як усунення перешкод для трансграничного бізнесу в Європі, зокрема забезпечення можливості створення наднаціональних структур корпоративного типу, таких як європейське акціонерне товариство, європейське ТОВ, європейський кооператив, європейське об’єднання (асоціація) та інші. При цьому ЄС має забезпечити максимально широкий вибір організаційно-правових форм ведення бізнесу (національних та наднаціональних). Крім того, товариства повинні мати змогу змінювати своє місцезнаходження з однієї країни ЄС на іншу без перереєстрації, більш ефективним має бути процес здійснення транскордонних реорганізацій та поглинань товариств.

2. Вдосконалення механізмів формування корпоративного права ЄС – використання більш гнучких та мобільних форм нормотворчості.

Починаючи з 60-х років ХХ сторіччя корпоративне право ЄС розвивалось у напрямку гармонізації національного корпоративного права країн-членів. Гармонізація здійснювалась переважно шляхом прийняття директив, які потребували впровадження у національне законодавство. Такий механізм формування корпоративного права приводить до його негнучкості, „закам’янілості”. Тривалий процес прийняття директив та їх впровадження у національне законодавство країн ЄС приводить до того, що, коли відповідні положення корпоративного права вступають у дію, вони вже є застарілими і їх треба змінювати – але для цього слід запустити заново увесь механізм (розробка пропозицій щодо внесення змін у директиви, їх прийняття Радою та Європарламентом, впровадження у національне законодавство країн ЄС). Такий механізм правотворчості є вкрай непридатним для корпоративного права – яке має мобільно і адекватно реагувати на потреби сучасного бізнесу, „йти в ногу” з обставинами, які постійно змінюються. Детальне регулювання за допомогою Директив призводить до неконкурентоздатності корпоративного права країн ЄС на світовому ринку (у порівнянні з корпоративним правом інших країн, і передусім США, яке розвивається автономно і може змінюватись досить швидко).

Група експертів високого рівня та Європейська Комісія пропонують більш широко використовувати інші інструменти створення корпоративного права ЄС, такі як регламенти, рекомендації, стандарти найкращої корпоративної практики, модельне законодавство, модельні форми документів.

Крім того, зазначається, що директиви не мають містити деталізовані правові норми. Регулювання за допомогою директив повинно носити переважно рамковий характер, закріплюючи базові принципи та стандарти регулювання корпоративних відносин (залишаючи їх деталізацію у компетенції національної влади).

3. Розкриття інформації як засіб регулювання корпоративних відносин (замість встановлення численних обмежень та заборон здіснення певних дій).

Все більше уваги у регулюванні корпоративних відносин на європейському рівні приділяється питанням розкриття інформації. За думкою багатьох експертів, самий факт того, що інформація про певні дії або факти повинна бути опублікована чи розкрита серед зацікавлених осіб, забезпечує додержання найкращих стандартів корпоративної поведінки значно ефективніше, ніж прямі заборони або обмеження, встановлювані нормами права. Практика свідчить, що учасники корпоративних відносин прагнуть уникати у своїй діяльності вчинків, які можуть бути оцінені як недобросовісні, сумнівні. Передбачити усі варіанти такої поведінки у нормах права та заборонити їх практично неможливо, тому механізм розкриття інформації є найбільш дієвим способом забезпечення належної поведінки учасників корпоративних відносин. Такий механізм являє собою більш гнучкий та необтяжливий засіб регулювання, аніж встановлення у законодавстві деталізованих правових норм. Крім того, виконання учасниками корпоративних відносин вимог щодо повного, суттєвого та своєчасного розкриття інформації проконтролювати значно легше, ніж виконання вимог щодо певної поведінки.

У перспективі багато норм чинного корпоративного законодавства, які регулюють поведінку сторін шляхом прямих приписів або заборон, мають бути замінені вимогами розкриття інформації.

Але у регулюванні корпоративних відносин через механізм розкриття інформації є певні обмеження:

а) Розкриття інформації є сферою регулювання, у якій взаємодіють норми корпоративного законодавства та законодавства про цінні папери – і тому дуже часто одна і та ж інформація потребує неодноразового розкриття. Вимоги цих двох галузей законодавства щодо розкриття інформації мають бути скоординовані та узгоджені.

б) Надто широке застосування механізмів розкриття інформації може привести до перевантаження учасників корпоративних відносин інформацією різного роду – таке перевантаження призведе до нездатності заінтересованих осіб адекватно оцінювати надану інформацією. При визначенні переліку відомостей, які мають надаватися учасникам корпоративних відносин слід чітко встановлювати, наскільки ця інформація є суттєвою (не слід застосовувати принцип „чим більше – тим краще”). Насичення інформації даними, що не мають суттєвого значення і ускладнюють сприйняття основної частини інформації, слід розглядати як порушення вимог щодо розкриття інформації. Важливе значення має також форма надання інформації.

4. Чітке розмежування типів товариств та відповідна диференціація правового регулювання.

Корпоративне право держав – членів ЄС традиційно поділяє товариства на акціонерні товариства (публічні компанії) та ТОВ (приватні компанії). Директиви ЄС, визначаючи сферу своєї дії, також використовують даний підхід (причому основна маса Директив спрямована на гармонізацію правового статусу акціонерних товариств – див. табл. А.1.). Але, на думку експертів, на практиці між АТ та ТОВ існує дуже мало відмінностей (існуючі відмінності мають значною мірою штучний характер – тобто запроваджені саме правом, а не обумовлені економічною сутністю товариств). В багатьох державах ЄС регулювання діяльності ТОВ здійснюється за остаточним принципом – до норм, що регулюють діяльність АТ, додаються певні застереження (виключення) щодо ТОВ. Так, єдиний законодавчий акт регулює діяльність товариств різних видів у Великобританії, Франції, Фінляндії, Швеції, Ірландії. Тобто законодавство про акціонерні товариства є базою для правового регулювання усіх інших типів товариств. У той же час, у певних державах ЄС переважна кількість акціонерних товариств мають фактично закритий характер – кількість їх акціонерів обмежується, акції не можуть мати вільного обігу. А кількість товариств, які пройшли лістинг і акції яких обертаються на біржовому ринку, є зовсім незначною. Тільки для Великобританії характерною рисою є розпорошеність акціонерного капіталу (відсутність у компаніях контролюючого акціонера), тоді як для континентальних країн є більш властивою концентрація акцій у руках однієї або декількох пов’язаних осіб. І це є принадним навіть для товариств, акції яких обертаються в системі організованої торгівлі [302, c. 2, 3]. Таким чином, навіть відкриті акціонерні товариства набувають рис закритої корпорації. Вимоги ж сучасного акціонерного права у свою чергу розраховані на великі товариства зі значною кількістю акціонерів-інвесторів, акції яких обертаються у системі біржової та позабіржової організованої торгівлі.

Експертами ЄС відмічається, що на сьогодні в економіці ЄС виділяються фактично три типи товариств:

  1. Товариства, акції яких пройшли лістинг (тобто допущені до торгів на організованому ринку);

  2. Відкриті товариства – товариства, акції яких не допущені до торгівлі на організованих ринках, але можуть вільно обертатись на стихійному ринку цінних паперів;

  3. Закриті товариства – товариства, акції яких не можуть вільно обертатись на ринку цінних паперів і не можуть бути допущені до торгівлі на організованому фондовому ринку.

У перспективному корпоративному законодавстві ЄС планується проведення диференціації правового регулювання відповідно до такого поділу товариств. Для товариств, які пройшли лістинг, має бути встановлена система уніфікованих, імперативних норм, спрямованих на захист акціонерів (інвесторів) та кредиторів. До цих товариств мають у повному обсязі застосовуватися норми щодо розкриття інформації. Тоді як для закритих товариств повинна бути забезпечена максимальна диспозитивність законодавства. Учасники цих товариств мають самі визначати структуру свого товариства, порядок управління ним, свої права, обов’язки та відповідальність (правове регулювання стосовно цих товариств за своєю природою повинно наближатись до контрактного права і базуватись на принципах свободи та рівності сторін, диспозитивності, невтручання публічної влади). Правовий режим відкритих товариств буде „перехідним” або „серединним” між названими двома режимами. Але цей новий режим буде значно м’якший, ніж діючий сьогодні.

5. Послаблення багатьох правил та вимог корпоративного законодавства, підвищення диспозитивності його норм.

Дуже часто корпоративне законодавство використовується для досягнення „побічних” цілей – боротьби з порушеннями у сфері податкового законодавства, кримінальними злочинами, тероризмом тощо. Такий підхід є неприпустимим, він призводить до появи великої кількості обтяжливих правил поведінки, значного моніторингу та робить багато процедур, що застосовуються у сфері корпоративних відносин, більш тривалими, заплутаними, фінансово невиправданими.

Сьогоднішнє корпоративне право ЄС будується на підході до товариства як до потенційного правопорушника і його норми спрямовані не на забезпечення умов для розвитку ефективного бізнесу, а на протидію можливим порушенням, пов’язаним із діяльністю товариств. Такий підхід значною мірою гальмує розвиток європейського бізнесу. Боротьба з правопорушеннями, що можуть мати місце з боку товариств, не повинна бути основним завданням корпоративного права і має здійснюватися за допомогою норм інших галузей законодавства (кримінального, податкового тощо).

6. Створення відповідної правової бази для використання нових інформаційних та комунікаційних технологій учасниками корпоративних відносин.

Група експертів високого рівня пропонує зосередити увагу на впровадженні сучасних технологій у таких сферах як звітування товариства та розкриття інформації. Пропонувалося доповнити Першу директиву ЄС положеннями, що передбачатимуть:

1)

можливість надання компанією передбаченої законодавством інформації та документів до реєстру у електронній формі;

2) можливість доступу до інформації, що знаходиться у реєстрі, через мережу Інтернет для будь-якої зацікавленої особи (на сьогоднішній день відповідна директива вже ухвалена).

Інформація, яку повинні розкривати товариства, сьогодні міститься у численних джерелах: комерційних та торгівельних реєстрах, спеціальних розділах газет та інших друкованих видань, звітності, що направляється до бірж та державних органів, які регулюють фондовий ринок. Більша частина цієї інформації є доступною для публіки, але її отримання супроводжується значними фінансовими витратами та витратами часу. Група експертів високого рівня пропонує запровадити обов’язкове створення товариствами власного веб-сайту, на якому містилася б уся інформація, що підлягає розкриттю, та який би мав посилання на веб-адресу реєстру, у якому зареєстровано компанію. Уже сьогодні товариства, акції яких обертаються у системі організованої торгівлі, мають власні веб-сайти і це розглядається як виконання одного зі стандартів найкращої практики корпоративного управління. Експертами пропонується замінити обов’язок товариства розкривати інформацію та надавати певні документи різним органам на обов’язок розміщати перелічену інформацію на власному веб-сайті. Треба зазначити, що ця ініціатива Групи експертів не отримала стовідсоткової підтримки при публічному обговоренні.

Наприкінці варто наголосити, що фундаментальна реформа корпоративного права ЄС була розпочата не на пустому місці. Вона базується на відповідних процесах, які мають місце на національному рівні багатьох провідних країн ЄС [302, c. 1-72]. Реформи, основним гаслом яких є дерегуляція у сфері корпоративного права, були проведені або лише розпочаті у Великобританії, Франції, Германії, Данії, Фінляндії, Нідерландах, Іспанії. При цьому, якщо у низці перелічених вище країн реформа стосується лише певних видів корпорацій, найчастіше – ТОВ (приватних компаній)1, то у таких провідних державах як Великобританія й Франція, реформи мають фундаментальний характер – під перегляд підпадають усі основні принципи, усі базові інститути корпоративного права.

На сьогоднішній день певні кроки вже зроблені. Набули чинності зміни до Першої директиви ЄС, ухвалені Десята та Тринадцята директиви, підготовлені проект Директиви щодо внесення змін до Другої директиви.
© Помощь студентам
Образовательные документы для студентов.